Четвер, 24.05.2018, 13:10
RSДошкільний навчальний заклад №7
"КОЛОБОК"


Головне меню
Категорії
Мої статті [13]
Наші друзі
  • Міністерство освіти і науки України
  • К-П управління освіти і науки
  • К-П міська рада
  • ДНЗ №1 "Барвінок"
  • ДНЗ №2 "Гномик"
  • ДНЗ №5 "Олімпійський"
  • ДНЗ №15 "Джерельце"
  • ДНЗ №9 "Барвистий віночок"
  • ДНЗ №16 "Айболить"
  • ДНЗ №17 "Світлячок"
  • ДНЗ №20 "Дзвіночок"
  • ДНЗ №21 "Золота рибка"
  • ДНЗ №23 "Лелека"
  • Опитування
    Оцініть мій сайт
    Всього відповідей: 29
    Пошук
    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Форма входу
    Головна » Статті » Мої статті

    Першокласник - поради батькам

    Заохотити, а не приневолити
    Татам і мамам першокласників дуже важливо вчасно зрозуміти, що успіхи у навчанні дитини залежать не стільки від школи, скільки від самої родини. Інтерес до навчання першокласників дуже нестійкий. Дітям у віці 5-6 років, як доводить практика, важко зрозуміти абстрактні цифри і правила, вони сприймають інформацію передусім у наочно-образній і наочно-дійовiй формах. Погані оцінки є причиною тривоги, дискомфорту та апатії школярика, до того ж часто-густо емоційна й імпульсивна поведінка дітей істотно ускладнює стосунки у школі. Усе це слід враховувати під час підготовки малюка до науки, щоб не припуститися типової для батьків помилки: не перестаратися, бажаючи за будь-яку ціну «вкласти» в голову сину чи доньці максимум інформації, силоміць замінюючи гру навчанням. Особливості дитячого розвитку такі, що семирічна дитина вже може підкорятися вимозі «Треба!», а для шестирічної головне — «Хочу!».

    «Перший період шкільного життя для школяра виглядає зовсім не привабливо, тому батьки повинні пояснити, навіть переконати дитину в тому, що навчатися необхідно, і водночас не передозувати зі своїми вимогами до ще не сформованої особистості», — коментує провідний науковий співробітник Інституту психології ім. Костюка АПНУ, кандидат психологічних наук Світлана Ладизір.

    Дехто вважає, щоб підготувати дитину до першого вересня, достатньо розповісти про те, як добре й весело буде у школі, скільки друзів чекають там на майбутнього школярика, яким дорослим і самостійним він почуватиметься. Та практика доводить, що в такий спосіб батьки ризикують нашкодити справі, адже маленьким діткам досить важко буде призвичаїтись до реальності. Психологи стверджують, що серед першокласників розчарованих школою дітей — близько 40 відсотків. Тому не слід ідеалізувати школу. Але й лякати нею не треба. Краще пояснити, чим учитель відрізняється від вихователя, що таке урок і скільки він триває. Також можна потренуватися разом з дитиною збирати ранець.

    Згідно з різними дослідженнями, дітей із страхом перед навчанням серед першокласників щонайменше 15 відсотків. Стільки ж, якщо не більше, й так званих педагогічно запущених дітей, яким батьки зовсім не приділяють уваги. 35 відсоткам дошкільнят катастрофічно бракує уваги дорослих, свідчить статистика. А батьки успішних школярів стежать за їхніми поточними досягненнями, розвивають у них упевненість у своїх силах, заохочують до подолання труднощів, до вияву зусиль і досягнення успіхів. У таких сім'ях діти почуваються у безпеці й упевнені, що їх люблять.

    У школу — не за медаллю, а за мрією
    Перший клас для кожної дитини — стрес. Нове оточення, нові вимоги, новий графік роботи, нові зобов'язання, здається, й дорослий би розгубився, якби все це в один день раптом звалилося йому на плечі. Нині поміж психологами, педагогами та чиновниками точаться дискусії щодо того, чи варто було починати навчання із шести років, мовляв, «семирічки» цілком виправдовували себе. Натомість «маємо те, що маємо», тому на плечі батьків лягає подвійний тягар — заохотити до знань i не переобтяжити свою дитину.

    «Передовсім батьки повинні відмовитися від задуму зробити зі свого школяра відмінника. Звичайно, мріяти й прагнути цього потрібно, але не ціною психічного та фізичного здоров'я дитини. Ліпше зосередити свою увагу на тому, як створити всі умови для подальшого кращого розвитку дитини, — радить Світлана Ладизір. —З іншого боку, теорія про те, що у вихованні дитини головне — не заважати їй розвиватися, на сьогодні не виправдовує себе, — провадить далі пані Світлана. — Нині ми вже «навчені» гірким досвідом дитячої бездоглядності, до якої призводить батьківська байдужість, у результаті якої нині понад 30 тисяч дітлахів блукає країною без прихистку».

    Психологи запевняють, що наразі необхідно формувати зовсім інший підхід до навчання і виховання дитини у школі. Мета навчання повинна визначатися тим, щоб дитина знайшла себе у світі, чітко поставила перед собою мету і знала, як її досягти.

    «Хочу-можу-буду — ось вектор, у якому повинно проводитися виховання дитини, тільки за умови, коли у юній свідомості закладуть ці складові, можна говорити про нормальний розвиток майбутньої успішної, впевненої у собі особистості. Головне — підготувати дитину до життя», — запевняє наш спеціаліст.

    Підготовка до знань починається з народження
    Кожний учень протягом шкільних років проходить кілька адаптаційних стадій до нового незвичного середовища. Перший та п'ятий класи стають справжнім випробуванням, тому психологи переконливо рекомендують хоч би на перший період занять комусь із рідних повністю присвятити себе дитині.

    «Зрозуміло, братися за підготовку учня до школи напередодні дня Першого вересня пізно, проте необхідно — якщо цього не було зроблено раніше. В цілому фундамент навчання для школяра закладається на базі традицій сім'ї: тут і виховання терплячості, і здатнiсть сприймати й запам'ятовувати інформацію, тому якщо дисципліни не закладено в самій родині, батьки не мають права вимагати від свого дитяти відразу ж стати приміром успішності у школі», — говорить науковий співробітник Інституту психології Тетяна Мзилурі.

    З перших днів навчання батьки повинні чітко для себе з'ясувати, чи хоче навчатися дитина, а з іншого боку, чи може вона це робити. Відсутність бажання відпрацьовується терплячим заохоченням, мотивацією, поясненням, чому необхідно ходити до школи. Пані Мзилурі дає ось такі прості поради: «Можна провести паралель із тим, що в кожного на землі є робота, приміром, маленька бджілка трудиться біля вулика, корівка дає молоко, так і в кожної людини є обов'язкова робота, яку необхідно сумлінно виконувати. Варто маленькому школярику пояснити, що тато ходить на роботу, мама теж працює, а от з першого вересня і він буде трудитися над здобуттям знань».

    Батькам необхідно зрозуміти, що для першокласника набагато важливіше не вміння читати, рахувати й писати, а здатність отримувати й обробляти інформацію, узагальнювати, робити висновки, руйнувати розумові шаблони й стереотипи, бути кмітливим, виявляти волю й ініціативність. Проте всі ці задатки закладаються в дитині з раннього дитинства, тому батьки зроблять для дитини велику послугу, коли навіть на побутовому рівні навчать дитя уважно слухати, запам'ятовувати і вправно виконувати завдання. Ці вміння знадобляться протягом усього життя.

    Якщо зважити на той факт, що майже на 90 відсотків інтелект дитини формується у віці до 6-7 років, то дійсно важко недооцінити важливості саме батьківської роботи з дитиною. Психологи стверджують, що саме прогалини у тому ж таки вміннi слухати, запам'ятовувати можуть перетворитися на прогалини в знаннях у дорослому віці.

    Помилки школярика сприймайте як свої
    Лайливі й образливі слова на адресу свого вихованця — найгірше й найпримітивніше, що можна вигадати у нелегкій справі допомоги дитині з адаптуванням до школи. Звичайно, потрібно помічати у своєму вихованцеві все: і як він вчиться, і як поводиться на уроках, усі його успіхи та невдачі. Проте якщо успіх можна розділити на всю родину, то невдачу юного школяра психологи радять батькам узяти на свої плечі, підбадьорюючи і заспокоюючи дитину.

    «Якщо дитина неохайно пише, не може висидіти на уроці чи не запам'ятовує, що відбувалося на шкільних заняттях, не потрібно накидатися на нього з докорами й лайками, усі його невдачі батькам варто сприймати як свої недопрацювання над вихованням дитини і починати працювати як над своїми помилками, так і над помилками дитини», — рекомендує Світлана Ладизр.

    На жаль, сьогодні батьки не так часто відвідують школу, всілякі батьківські збори, акції, як це було ще півтора десятиліття тому. Фахівці переконані: дарма. «Варто пам'ятати про те, що вчитель для учня молодших класів є досить авторитетною і поважною людиною. Приміром, ваш малий вихованець може без упину аргументувати своє переконання простою відмовкою: «Так сказав учитель». Тому, знаючи вчителя своєї дитини, спілкуючись із ним про свою дитину, батьки іноді можуть звертатися й до позитивного маніпулювання образом учителя — присоромити якийсь вчинок школярика, мовляв, щоб сказав учитель, або ж, навпаки, похвалити свого учня і словами вчителя», — говорить практичний психолог Київської загальноосвітньої школи №77 ім. Довженка Вікторія Мохонько. Приміром, ваша дитина відразу ж після шкільних занять дійсно може не пам'ятати, чим вона займалася на уроках, адже після надмірної активності, яку вона проявляла в школі, їй складно зосередитися у позаурочний час, проте, відпочивши, вона про все вам розповість. А з'ясувати нюанси поведінки дитини у школі можна тільки зі шкільним учителем.

    Щоправда, буває й так, що, старанно підготувавши дитину до школи, батьки не бачать результатів. Кожний день після занять малюк лише знизує плечима: мовляв, нічого не розумію. У цьому разі не треба поспішати ставити сина або доньку в куток, можливо, у вас підростає геній. Приміром, Альберт Ейнштейн почав говорити лише у три роки. А в початковій школі вчителі майбутньої знаменитості скаржилися батькам на його загальмованість. Насправді ж за зовнішньою загальмованістю приховувалася зануреність мрійника у свій внутрішній світ. Отож якщо дитина не справляється з інтелектуальними тестами, це аж ніяк не означає, що вона розумово відстала. Можливо, в неї просто повільний темп мислення.

    Соціальний Чорнобиль
    Стресом для «першачка» є не тільки нові умови навчання, а й чисельність дітей у навчальних класах. Психологи відзначають, що два десятки гамірної малечі достатньо, щоб психічне здоров'я дитини стало нестійким, тому й називають ситуацію в переповнених класах «соціальним Чорнобилем».

    «Усе залежить від так званої соціальної компетентності дитини, тобто від того, наскільки маля природно почуває себе в дитячому колективі. Якщо першокласник відвідував дошкільний заклад, йому набагато легше адаптуватися до шкільного середовища із значною кількістю дітей, якщо ж практики спілкування дитини з однолітками не було, то без допомоги батьків та спеціалістів не обійтися», — переконана методист Шевченківського районного науково-методичного центру Олена Петрова.

    Зрозуміло, що індивідуальний підхід до розвитку дитини, котрий нині пропагується Міністерством освіти і науки, в таких умовах неможливий.

    Категорія: Мої статті | Додав: kolobok (27.05.2013)
    Переглядів: 352 | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Ім`я *:
    Email *:
    Код *:

    Copyright MyCorp © 2018
    Створити безкоштовний сайт на uCoz